200-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка
Методичні рекомендації
до проведення Першого уроку 2013-2014 навчального року
для учнів молодшого шкільного віку
ББК 74.200.51
Г 20
Рекомендовано до друку Вченою радоюЧеркаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради.
Протокол № 2 від 30 травня 2013 року
Автори-укладачі:
Л.Н. Добровольська,завідувач лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників;
В.О. Чорновіл,методист лабораторії дошкільної та початкової освіти Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.
Г 20 Черкащино! Вкраїни рідної окраса, Земля безсмертного Тараса: Методичні рекомендації щодо проведення в 2013–2014 навчальному році для учнів початкових класівПершого уроку, присвяченого 200-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка. – Черкаси: Видавництво Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради, 2013. – 46 с.
У збірнику вміщено методичні рекомендації, орієнтовна розробка святкового уроку для учнів початкових класів та дидактичні матеріали на допомогу вчителям початкових класів, вихователям груп продовженого дня для проведення Першого уроку та доцільного використання у подальшій підготовці до святкування 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка.
©ЧОІПОПП ЧОР, 2013.
ВСТУП
З давніх-давен на Черкащині живуть люди, котрі поєднують у собі працелюбність, терпимість, доброзичливість, толерантність, стійкість, волю, вміння виборювати незалежність. Прикладом для наслідування є видатні люди рідного краю, які своїми діяннями навіки прославили Батьківщину. Одним із них по праву є Т.Г. Шевченко, 200-річня з дня народження якого широко відзначатиметься 9 березня 2014 року. Зважаючи на вищезазначене, 2013-2014 навчальний рік у 2-4 класах рекомендуємо розпочинати уроком «Черкащино! Вкраїни рідної окраса, Земля безсмертного Тараса!». Ці невмирущі рядки поетеси Людмили Тараненко передають урочистість події, до святкування якої ми готуємось уже сьогодні.
Становлення громадянської свідомості починається у молодшому шкільному віці, коли досвід дитини тісно пов’язаний з усім новим, яскравим. Дитина відчуває в собі любов до своєї сім’ї, школи, місця, де живе. Незабутні враження дитинства залишаються на все життя. Вони створюють міцний ґрунт для глибоких, усвідомлених, патріотичних почуттів, які зміцнюються і поглиблюються в міру того, як дитина росте. Тому, перший урок має стати яскравим інтерактивним дійством, під час якого молодші школярі мають переконатися, що найкраща земля та, де вони народилися, пішли до школи, де мешкає родина, друзі. Він повинен розширювати та поглиблювати знання про Черкащину та її видатних земляків, викликати почуття любові до свого рідного краю, гордості за його здобутки, формувати національну свідомість, на прикладі Т.Г. Шевченка виховувати справжніх громадян-патріотів, які люблять свою країну, бажають примножувати її славу, борються за щастя і незалежність.
Перший урок нового навчального року має стати поштовхом до подальшої цікавої роботи по вивченню минулого та сьогодення рідного краю, викликати незбориме бажання дізнатися більше про життя і творчість великого Кобзаря. Тому рекомендуємо провести урок у нестандартній формі: усний журнал, урок-подорож, урок-екскурсія, урок-змагання або вікторина, бліц-турнір, ток-шоу тощо. Найважливіше, щоб учні під час уроку не були спостерігачами, а стали активними учасниками захоплюючої пізнавальної діяльності.
Структура та план проведення уроку – це творчий доробок кожного учителя. Варто запропонувати учням розвивальні завдання, дискусійні запитання, практичну роботу, стимулювати цікаву активну пізнавальну діяльність школярів.
Метою даного уроку є:
- формування ключових компетентностей, зокрема:
o вміння вчитися– самоорганізовуватися до навчальної діяльності у взаємодії з іншими учасниками навчально-виховного процесу;проявляти зацікавленість у навчанні, докладати вольових зусиль; організовувати свою працю для досягнення результату; усвідомлювати свою діяльність і прагнути її вдосконалення;
o громадянської компетентності – усвідомлювати свою належність до різних елементів природного, етносоціального й соціально-культурного середовищ, здатність екологічно мислити, бережно ставитися до природи, до людей, до самого себе,
o загальнокультурної компетентності–орієнтуватися в особливостях національної і загальнолюдської культури в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, культурологічних основ сімейних, соціальних, суспільних явищ; дотримуватися норм моральної поведінки;
o соціальноїкомпетентності – почуватися часткою колективу, жити з ним спільним життям, вміти спілкуватися з друзями, шанобливо ставитися до дорослих, виявляти доброту, співчуття, милосердя; знати правила культури поведінки, відповідально ставитися до обов’язків; проектувати стратегії своєї поведінки з урахуванням інтересів та потреб інших;
o ІКТ-компетентності –працювати з різними джерелами інформації;
o здоров’язбережувальної компетентності –розумітивзаємозв’язок організму людини з природним і соціальним оточенням, про їх вплив на здоров’я людини;
- предметних компетентностей: розширити знання дітей про Т.Г. Шевченка, спонукати учнів до активної пізнавальної діяльності, розвивати уміння доводити свою думку, виховувати повагу до інших людей, почуття гордості за свій рідний край,інтерес до поетичної та художньої спадщини Кобзаря,готовності бути гідним громадянином України, відданості справі зміцнення державності.
Особливості проведення уроку: урок може бути розроблений з використанням інтерактивних технологій, мультимедійної презентації, фотосюжетів, відеороликів, театралізації, ігрових, святкових моментів, із забезпеченням оптимальної рухової активності, проведений у нестандартній формі.
Під час оформлення класної кімнати до уроку потрібно використати карти України, Черкаської області, світу, ілюстрації краєвидів Черкащини, зразки державної та народної символіки, вишитий рушник, портрети видатних людей рідного краю, зокрема Т.Г. Шевченка, світлини пам’ятних місць рідного краю, де побував поет; підготувати дидактичні матеріали для роботи у парах та групах тощо.
На уроці варто пропонувати учням цікаві завдання, які сприяють розвитку мислення школярів, спонукають їх розмірковувати: кросворди, розшифровки, розсипанки, ребуси, шаради, незакінчені речення.
Під час підготовки та проведення Першого уроку слід враховувати як індивідуальні, так і вікові особливості учнів.
Результатом Першого уроку має бути наступне включення молодших школярів у роботу над проектами, проведення акцій, конкурсів малюнків та поробок, читців-декламаторів, знавців рідного краю та творчості Т.Г. Шевченка.
Матеріали посібника допоможуть учителеві не лише при підготовці Першого уроку, а й організації позакласної роботи для учнів початкових класів.
Методичні матеріали до проведення Першого уроку у 1 класі та електронний варіант дидактичних матеріалів для 2-4 класів можна знайти у цифрових ресурсах на освітянському порталі ОІПОПП http://www.oipopp.ed-sp.net
НАШ ТАРАС ШЕВЧЕНКО – СОНЦЕ УКРАЇНИ
Коротка біографія Тараса Шевченка
(1814 – 1861)
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.
Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.
Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.
У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. Шевченко у валці з панським майном помандрував до Петербурга.
У 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів.
У 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу 18 квітня. З'являються перші збірки Шевченка – “Кобзар”, 1840 р. та “Ластівки”, 1841 р.
Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. Він пише поеми, драми, вірші.
Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.
Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника знову повертається в Україну, де багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише багато творів.
5 квітня 1847р “за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” Шевченка було заарештовано, згодом призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку цар Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. Всупереч цьому, з негласного дозволу безпосереднього начальства на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен.
1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.
У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні.
Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. – 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. – 32.
У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.
Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Шляхи України у Каневі сходяться
Залите яскравим сонячним світлом, потопає в буянні зелені невеличке українське містечко Канів. Здавалося б, зовні непримітне, воно є справжнім серцем української культури, центром духовного життя.
Не лише в народних прислів’ях стверджується, що «Шляхи України у Каневі сходяться» і «Ніде не будь, а в Каневі побувай, з Чернечої гори на світ подивися», це підтверджує саме життя.
З усіх кінців України та з далекого зарубіжжя їдуть до Канева люди, щоб вклонитися могилі Тараса Григоровича Шевченка, великого українського поета, художника, національного генія, який все своє життя присвятив боротьбі за вільну і незалежну Україну. За своє коротке життя Тарас Григорович зумів передбачити далекі ідеали свого народу. Його творчість виникла з глибини народної історії і спроектована в майбутнє. Його ім’я стало символом пригноблених всього світу, а образ Шевченка став святинею кожного українця.
На величному пагорбі, на висоті 55 метрів над рівнем сивочолого Дніпра, знаходиться могила Великого Кобзаря. Відвідувачів зустрічає монументальна гранітна постать Тараса. Подолавши 342 сходинки, опиняєшся в мальовничому місці з величезними віковими деревами. Екскурсовод запрошує всіх до музею Тараса Шевченка. Відреставрована ошатна будівля радо відкриває двері відвідувачам. Колекція музею нараховує понад 20000 унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості.
За період літніх канікул у червні місяці 2013 року в рамках проведення навчальних екскурсій та навчальної практики Шевченківський національний заповідник відвідали учні шкіл Кіровоградської, Вінницької, Черкаської, Тернопільської, Сумської областей; кількох шкіл та колегіуму м. Біла Церква; багатьох шкіл та ліцеїв м. Києва та Київської області. Залучаються до проведення екскурсій також вихованці гуртків туристсько-краєзнавчого спрямування позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладів. Разом з учнями до Тараса приїжджають також їх наставники, вихователі, вчителі. Це дає їм чудову нагоду стати ближчими зі своїми вихованцями, краще зрозуміти один одного, обговорити екскурсію, підготувати і провести виховні заходи, спрямовані на засвоєння здобутків української національної культури.
Найбільшу увагу відвідувачів, зазвичай, привертають автопортрети художника та особисті речі Тараса. Вони розкривають Шевченка як звичайну людину, з притаманними йому вподобаннями, індивідуальними рисами характеру, особистісним ставленням до життя.
Викликає зацікавленість українська хата під солом’яним дахом, в одній кімнаті якої жив Іван Ядловський, хранитель Тарасової оселі, в іншій зберігаються експонати першого народного музею Кобзаря «Тарасова світлиця» (1884-1936 роки). «Шевченкова алея» запрошує ще раз зустрітись з невмирущими персонажами літературних творів поета. Все тут сповнене духом поета, його безсмертними ідеями. І хочеться сказати словами вірша:
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля,
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Електронний ресурс: http://iitzo.gov.ua/shlyahy-ukrajiny-u-kanevi-shodyatsya/#more-4585
Вірші про Т.Г. Шевченка
Акровірш
Ти мусиш нам співця назвати,
Адже умів лиш він один
Рабів німих так захищати.
Ахто так оспівав, як він,
Садок вишневий коло хати?
Дмитро Білоус
Портрет Тараса Шевченка
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Леся Храплива
Тарас Шевченко
Іде весна, іде ясна,
Мов квітка розвилася,
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.
Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ,
Його всі знають нині.
Багато зла перетерпів,
Назнав лихої долі,
Милий остався без батьків
І вівці пас у полі.
Дідусь розказував не раз
Про козаків завзяття,
І слухав залюбки Тарас,
Блищали оченята.
Та пан Тараса в слуги взяв:
Картав, карав щоднини.
Тарас же нишком малював
Із панських стін картини.
Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко.
Поміг, що вільним став Тарас,
Що вчитись став Шевченко.
Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
– Він вірші пише сміло!
Бо в віршах пригадав Тарас,
Як нарід жив на волі,
Як козаки в воєнний час
Перемагали в полі.
Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невольникам біда,
Як гнобить ворог лютий.
Які степи, який Дніпро
І українські люди,
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину прогнав,
Закув його в кайдани.
Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий.
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
І так в пустелі, в чужині
У самоті томився,
Писав про Рідний Край пісні
І Богу все молився.
Як проминуло десять літ,
Вернувся він на волю,
Та невеселий був той світ,
Ридало серце з болю.
Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово, ясне, мов зоря,
Нам світить досьогодні.
І кожен раз в весняний час
Всі українські діти
Згадають: нас любив Тарас!
Йому дарують квіти.
Сповнить Тараса Заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!
Леся Храплива
Кобзар
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
– Чемна ти! – сказав раз тато,
Дарував мені «Кобзар».
В «Кобзарі» садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Я вже вмію «Гамалію»
І «Підкови» вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.
Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться – добре бачу
Бути винній і на мить!
Я буду його читати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.
Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
– Справді, вчиться непогано –
Славна дівчинка така!
Леся Храплива
Пам’ятка
Сьогодні в нас велике свято,
у дім народний люд прийшов.
Прийми, Тарасе, в дар цю пісню,
з якою в серце нам ввійшов.
А пісня ллється і палає,
дає жалю і веселить.
З тобою наша Україна
зі сну збудилась, вже не спить.
Співає вся тобі Вкраїна
від Дону до Карпатських гір.
Несуть тобі вінки пахучі.
Повір, Тарасе, в нас повір.
Бо наш народ завжди з тобою,
з тобою станемо в ряди,
з тобою вийдемо з двобою,
з нужди, розрухи і біди.
Коли дійдемо до вершини
до сонячного звабника,
засіємо з тобою зерна
здоров’я, ласки на віка!
Анна Бойко
Поезії для дітей Т.Г. Шевченка
Світає, край неба палає
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились;
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!
Над Дніпровою сагóю *
Над Дніпровою сагóю
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: – Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся. –
Козак каже: – Погуляю
Та любую пошукаю. –
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В’ються-гнуться та співають.
* Сага - 1) заболочений вільховий гай
2) річкова затока
Тече вода з-під явора
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Ой стрічечка до стрічечки
Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.
Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.
Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!
І досі сниться: під горою
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: — Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Ой маю, маю я оченята
Ой маю, маю я оченята,
Нікого, матінко, та оглядати,
Нікого, серденько, та оглядати!
Ой маю, маю і рученята...
Нікого, матінко, та обнімати,
Нікого, серденько, та обнімати!
Ой маю, маю і ноженята,
Та ні з ким, матінко, потанцювати,
Та ні з ким, серденько, потанцювати!
Ой діброво — темний гаю
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
