Земля Черкащини – рідний край Шевченка – давши світові генія, бережно прийняла його прах у своє материнське лоно. Народжений у мальовничому куточку Звенигородщини через неповних 50-т років поет похований над Дніпром, не високій горі, які у народі називають Тарасовою, як він сам і заповідав.
Хто хоче зрозуміти поета, писав великий Гете, той повинен йти на його Батьківщину. Стосовно до Шевченка ці крилаті слова набувають особливої значущості. Адже у світовій практиці не так вже й багато діячів, які так кровно зв’язані із своєю землею, як Кобзар.
Питання для обговорення:
як ви вважаєте: звідки черпав наснагу Шевченко?
чи можна, на вашу думку, роз’єднати Шевченка і Черкащину? Свою відповідь обгрунтуйте.
Створення сенкана:
1-й рядок – іменник – Черкащина
2-й рядок – прикметник – мальовнича, велична
3-й рядок – активність, дія – дала життя, виплекала, надихнула
4-й рядок – фраза, яка виявляє ставлення до теми – земля Великого Тараса, колиска козацького духу, серце України
5-й рядок – асоціація до теми – рідний край
Дійсно, Великий Кобзар був дуже тісно повязаний із своєю землею. На підтвердження цих слів є витяг із листа. написаний поетом до чернігівського губернатора Гесе:«Мені здається, що якби моя Батьківщина була найбіднішою на землі, то й тоді вона б здавалася б кращою за Швейцарію і всі Італії. Ті, які бачили хоч раз нашу Батьківщину, кажуть, що бажали б жити і померти на її пречудових полях, що ж говорити нам, її дітям. Треба любити і пишатись своєю прекрасною матір'ю».
Питання для обговорення:
як би ви пояснили вислів «справжня любов до Батьківщини – це....»
На допомогу учителю!
Справжня любов до Батьківщини – це не лише знання її історії, географії, мистецтва, вікових традицій і, безумовно, мови. Словами української поетеси Галини Черінь це звучить так:
На світі стільки різних мов,
Як квітів у гаю,
А рідна мова – то любов,
Отож люби свою!
Люби її, бо твій народ
За неї зводить бій
Крізь барикади перешкод –
За свій державний стрій.
І ти, мій, друже, поможи,
Учися і читай –
І всім знайомим розкажи
Про наш чудовий край.
Вона, живучи довгі роки далеко від рідної землі, зуміла зберегти як найвищу цінність – любов до рідного слова.
Людинi притаманно мрiяти. Якщо вона далеко від рідної домівки – вона мріє повернутися до батьківського дому, щось не ладиться у житті – мріє про краще майбутнє. Мрiя не дає спокою у життi, не дозволяє стояти на мiсцi, кличе вперед...
Так і Кобзар, страждаючи все життя сам, болюче вiдчуваючи страждання свого народу, він мрiяв спочатку про звільнення із кріпацтва, з часом про кар’єру художника, у засланні – про рідну неньку-Україну, а взагалі – про свiтле i радiсне її майбутнє.
Неоднаково було йому:
Як Украïну злiï люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Їï окраденою збудять...
«Менi однаково...»
Тому i проклинав поет «отих царiв, катiв людських», панiв рiзних гатункiв, усiх, хто несе горе народовi, i кликав «громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю».
Повиннi порватися кайдани, повинна правда прийти на землю:
...бо сонце стане
I оскверненну землю спалить.
«О люди! Люди небораки!»
Вiрив Тарас у невмирущий дух народу, знав, що не можна знищити його, як не мiг Зевс примусити скоритися Прометея. Без волi немає щастя – вважав Шевченко:
...де нема святоï волi,
Добра не буде там нiколи.
«Царi»
Тому так зворушливо змальовує вiн мрiю-сон нещасноï крiпачки, якiй уявляється, що ïï син:
I уродливий, i багатий,
Уже засватаний, жонатий...
На вольнiй, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волi;
I на своïм веселiм полi...
«Сон»
Тому i славить генiальний поет украïнського народу синiв Кавказу, що вiдстоюють свою незалежнiсть:
Борiтеся – поборете!
Вам Бог помагає.
За вас правда, за вас слава
I воля святая.
«Кавказ»
I мрiє Кобзар про часи, коли «розкуються незабаром закованi люди» («I мертвим, i живим...»), коли не зостанеться «i слiду панського на Украïнi» («I вирiс я на чужинi»). Тодi «у селах, у веселих i люди веселi» житимуть, тодi «спочинуть невольничi утомленi руки i колiна одпочинуть, кайданами кутi» («Iсаïя. Глава 35»).
I забудеться срамотна
Давняя година.
I оживе давня слава,
Слава Украïни.
«I мертвим, i живим...»
Вiльний народ оживить природу, оживить свою душу, шануватиме своïх героïв, свою iсторiю, свою правду. Так чи iнакше, але не слiд чекати, поки хтось нашу iсторiю нам розкаже. I свою солов'ïну мову народ пiднесе над свiтом як прапор свого духовного багатства, бо неприродно ж, коли:
... усi мови слов'янського люду –
Всi знаєте. А своєï
Дастьбi... Колись будем
I по-своєму глаголать...
«I мертвим, i живим...»
Вiн мрiяв про сiм’ю вольну, нову, де:
...буде син i буде мати,
i будуть люде на землi,
де простеляться шляхи вiльнi i широкi:
...I пустиню опанують
Веселiï села.
«Iсаïя. Глава 35»
Мав Тарас i особистi мрiï. Хотiлося йому з милою дружиною у маленькiй хатинi над Днiпром дожити вiку:
Я тiльки хаточку в тiм раï
Благав i досi ще благаю,
Щоб хоч умерти на Днiпрi,
Хоч на маленькiй горi...
«Не молилася за мене»
Не збулася ця мрiя Шевченкова. Та збулася iнша: з любов'ю i шаною згадує вiльна Украïна «незлим тихим словом» свого сина. Немає неволi в Украïнi, у повний голос звучить ïï мова. Гордi ïï сини пишаються своïм героïчним минулим i намагаються впевнено дивитися в майбутнє. Але по переду ще ой як багато роботи
Роботящим умам,
Роботящим рукам
Перелоги орать,
Думать, сiять, не ждать
I посiяне жать
Роботящим рукам.
«Молитва»
Колективна творча справа
Учням пропонується подумати над своїми мріями і записати їх на невеличких паперових метеликах (кольоровий папір, ножиці, нитки заготовлені заздалегідь). Кожна дитина має прикріпити свій метелик чи на ватман чи за ниточку до соснови.
За бажанням можна мрії озвичити.
Метелик – символ душі у давніх греків. У багатьох релігіях символізує здатність перевтілюватися у красу, радість і пропагує безтурботне життя.
Приклад
На допомогу учителю!
Шевченко – фундатор української літературної мови
Для генiïв не iснує дати смертi... Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України.Вiн заклав ту ïï структуру, яка зберiглася донинi, як основа сучасноï украïнськоï мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-киïвському дiалектi, збагачена й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад, «передмова» (уперше використано у поемi «Гайдамаки»).
У довiдниках зi свiтовоï лiтератури iснує навiть окреме визначення –«шевченкiвський вірш», тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Григоровича стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiï вiрша на основi народно-пiсенноï лiрики, причому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєï композицiï, вперше введене Шевченком, стало основою поетичноï технiки лiтератури ХХ сторiччя.
Шевченко мислитель
Шевченко творив у час, коли в Європі домінували ідеї Просвітництва, уявлення про єдність людської цивілізації, в якій етнічні і релігійні відмінності не мають значення порівняно з загальнолюдськими цінностями. Віра, на думку філософів, була потрібна лише для обґрунтування моралі.
Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?». Тоді ж він знайшов відповідь: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» – визріла його молитва до Бога за рік до смерті.
Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав: «Либонь, уже десяте літо,//Як людям дав я «Кобзаря»,//А їм неначе рот зашито». Але ніколи – ні в засланні, ні повернувшись – він не дозволив собі жодним словом судити тих «братчиків», які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на «высочайшее имя».
Шевченко художник
Великий син українського народу, геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко відомий і як художник. Він став одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний.
Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.
Тарас Григорович Шевченко є автором понад тисячі творів образотворчого мистецтва – станкового живопису, монументально-декоративного розпису, графіки, скульптури, він був великим майстром акварелі, олії, пера, офорту, рисунка олівцем. Твори Шевченка – художника досліджено, класифіковано, оцінено не раз. Можна безконечно сперечатись про академізм, романтизм, гуманізм, реалізм в його творчій манері, але його творіння такі ж безсмертні, як безсмертний народ, що породив великого художника і поета.
Шевченко гравер
Художник Тарас Григорович Шевченко посідає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Сучасники називали його «руським Рембрандтом», проте він досі є непізнаним в Україні.
Т.Шевченко був феноменально талановитим у всьому: прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета; вслухаючись у поетичну мову народної пісні, розкрив унікальні можливості співця. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди затьмарює феномен Шевченка-художника – великого майстра різця і пензля.
Тарас Шевченко успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Його образотворчий доробок сягає тисячі назв. Це картини олійними фарбами, малюнки аквареллю, сепією, рисунки олівцем та офорти.
Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Зрештою, за життя Т.Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. За успіхи в гравіюванні він був удостоєний звання академіка. Ще навчаючись в академії, Т.Шевченко вирішив представити саме в офортах перед очі всього освіченого люду Україну в усій її красі.
Художник мріяв, що його робота започаткує періодичне видання – своєрідну мистецьку енциклопедію України. За авторським задумом, вона мала виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак Т.Шевченкові не вдалося здійснити свої плани. Друком вийшли лише два випуски, які доправляли передплатникам у спільній обкладинці.
Проте і в такому дещо скороченому вигляді «Мальовнича Україна» стала визначним явищем в історії української графіки.
Шевченко у граніті
Тарас Григорович Шевченко є найшановнішою постаттю в Україні. Він належить до плеяди небагатьох українців добре відомих за кордоном.
За кількістю скульптур, встановлених у світі, Т.Г. Шевченко поступається лише В.Шекспіру. В Україні Великому Українцю встановлено 700 пам’ятників, меморіальних дощок і пам’ятних знаків і 75 за кордоном у 26 державах (5 пам’ятників і 17 меморіальних дощок у Росії, по чотири пам’ятника – у США і Канаді, три – у Франції, по два – у Молдові, Бразилії та Австралії, по одному – в Аргентині, Парагваї, Кубі, Румунії, Угорщині, Сербії, Польщі, Словенії та багатьох республіках колишнього Радянського Союзу).
Замість висновків
Тарас Григорович Шевченко – людина високих моральних людських якостей, що стоїть нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.
Він залишається серед нас, українців, і далі невмирущим як поет, як геній, як поводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.
Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях; що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.
Його часто порівнюють з шотландським поетом Бернсом, але Бернс не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційності.
Росіяни часто ставлять його поруч народного поета Кольцова, але той не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настільною книгою, як Шевченків «Кобзар».
Його порівнюють з Пушкіним, але ж Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь у такій мірі, як Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тис. крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.
Тим-то вся Україна шанує Тараса Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал. Ми переконані, що його мрії частково збулися, а наші – вибір за нами, перед нами відкриваються нові можливості і просторі шляхи.
Дидактичні матеріали
Афоризми Тараса Григоровича Шевченка
- Караюсь, мучуся, але не каюсь.
- Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.
- У всякого своя доля і свій шлях широкий.
- Борітеся – поборете, вам Бог помагає.
- Тяжко в світі жить, як нікого не любить.
- Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
- Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи.
- Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.
- Все йде, все минає.
- Раз добром налите серце вік не прохолоне.
- Все од Бога. Од Бога все.
- Жива правда у Господа Бога.
- Будем жить, людей любить, Святого Господа хвалить.
- Молітеся Богові одному, молітесь правді на землі.
- Бо хто матір забуває, того Бог карає.
- Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...
- Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.
- Село на нашій Україні – неначе писанка село.
- Реве та стогне Дніпр широкий.
- Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.
- Великих слов велику силу – і більш нічого.
- Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.
Відомі діячі про Шевченка
Із спогадів російського письменника і журналіста І. Панаєва: «Малоросійські друзі його вже тоді говорили про нього із захопленням і казали, що Шевченко обіцяє виявити чималий поетичний талант».
І. Я. Франко: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світи й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій».
«Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».
«…У своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».
«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».
О. І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».
П. Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».
«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».
«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме - і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо Ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».
М. І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».
М. П. Огарьов: «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».
М. Г. Чернишевський: «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».
М. О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».
«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».
В. П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».
Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».
А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».
В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».
П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».
Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».
Г. В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».
А. Маєвський: «Щедро тебе, Тарасу Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і живописець, і скульптор та ще, виявляється і актор... Шкода, голубе мій, одного: що не обдарував він Тебе щастям».
Остап Вишня: «Т. Г.Шевченко! Досить було однієї людини, щоб врятувати цілий народ, цілу націю».
Олесь Гончар:«Всюди, де вiн тiльки бачив гнiт i безправ'я, приниження людини, хай було це на волзькому пароплавi, чи в азiатських пустелях, чи грiзним стогоном докочувалося iз кавказьких гiр, – всюди зло i неправда викликали вибух поетового протесту, i щоразу вiн був готовий стати до бою з насильством i злом».
До Кобзаря
Одні в відпустку їдуть за моря,
Ті лізуть в гори, ті пірнають в воду.
А я везу синів до Кобзаря,
Щоб козакам не було переводу.
Черкащина! Заквітчана садами
Поезії колиска і зоря.
Тобі вклоняюсь, їдучи до мами,
Бо я навік землячка Кобзаря.
По «Кобзареві» вчилась я читати,
Любити Україну, як Тарас.
Гора Чернеча й материнська хата –
Висоти вищі за чужий Парнас.
По сходах дітки тягнуться угору,
Як паростки до сонця із імли.
Я їх навчу любити рідну мову,
Щоб і своїх дітей сюди вели.
Вклоняємось. Кладем Тарасу квіти.
Як дух народу височить гора.
Мудрішають і підростають діти,
Вдивляючись у широчінь Дніпра.
Л. Прокопович
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Бадєєва Л.І. Політична спрямованість діяльності товариств «Просвіти» на Лівобережній Україні / Л.І.Бадєєва // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Каразіна. № 556. Історія України. – Вип. 5. – Харків, 2002. – С. 60–66.
2. Бас В.В. Шевченків край: Фотопутівник / Віталій Бас. – К.: Мистецтво, 1989. – 264 с.
3. Верготі Л. Поема Т. Шевченка «Кавказ» – «гімн волі»/ Л.Верготі // Українська література в школі. – 2006. – № 12. – С. 31-32.
4. Вижовець І. Творчість Тараса Шевченка і фольклор/ І. Вижовець // Дивослово. – 2003. – С. 40-41.
5. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка. – К.: Либідь, 1998. – 272 с.
6. Вогняне слово Кобзаря: Літературно-критичні статті про Т. Г. Шевченка. – К.: Радянська школа, 1984. – 248 с.
7. Гаско М. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка. / М.Гаско. – К.: Радянський письменник, 1970. – 228 с.
8. Генералюк Л. Образ дерева і семіотика візуально-просторових концептів (поезія, проза, малярство Т. Шевченка)/ Л.Генералюк // Слово і час. – 2006. – № 6. – С. 21-30.
9. Дзюба І. М. Тарас Шевченко: Життя і творчість./ І.М.Дзюба – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 718 c.
10.Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. / О.С. Забужко. – К.: Абрис, 1997. – 144 с.
11.Прилуцька І.О. Стежинами Великого Тараса. Альбом / Ірина Прилуцька. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2010. – 112 с.
12.Стадна Л. Висока духовність «мужицького поета»/Л.Стадна // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 2. – С. 57-59.
13.Тарас Шевченко – художник // Режим доступу: http://bookz.ru/authors/6ev4enko-taras/hudojnik/page-9-hudojnik.html
14.Тарахан-Береза З.П. Шевченко – поет і художник./ З.П. Тарахан-Береза – К.: Наукова думка, 1985. – 184 с.
15.Шагинян М.С. Тарас Шевченко./ М.С. Шагинян – М.: Художественная литература, 1964. – 272 с.
16.Шевченкіана на початку ХХІ століття. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка 25 березня 2004 р. – Харків: Харк. держ. наук. б-ка ім. В.Г.Короленка; Уклад. В.О.Ярошик, 2004. – 194 с.
17.Шевченко Т. Кобзар. / Т. Шевченко.– К.: Просвіта, 1993. – 512 с.
18.Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: В 6 т.– К.: Вид-во АН УРСР, 1963–1964. – Т. 5: Щоденник. Автобіографія. – 1963. – 366 с.: іл., факс., нот., 5 л. іл.; Т. 6: Листи. Нотатки. Фольклорні записи. – 1964. – 643 с.: іл., факс., 2 л. портр.
19.Щербина В. «Кобзар» – євангеліє українців / Віктор Щербина. – Кам’янець-Подільський: «Абетка», 2007. – 464 с.
20.Чернишова Н.Г. Літературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка. Виховний позакласний захід / Наталія Чернишова//Режим доступу:http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/26895.
Корисні лінки:
http://kobzar.info – Інтернет-ресурс про Шевченка та його творчість
http://taras.co.ua – Інтернет-ресурс, де предствлена біографія Шевченка
http://litopys.org.ua/links/taras_shevchenko.htm – «Ізборник» – історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації – проект електронної бібліотеки давньої української літератури.
Н.М. Марценюк–Масюк,
учитель українс
